В вечірній тиші батько з сином говорив:
“Знов день пройшов, я слідкував уважно за тобою.
Твої поступки бачив, сину дорогий,
Чому так вів себе, - питання моє...
Чому сусідці шибку ти розбив,
Розкидав іграшки сестричці без причини,
А після ланчу мамі нагрубив,
Яка так дбає про свою дитину...”
І справді, соромно стало хлопчині,
Мовчав хвилину, бо не було що сказати.
Він тільки ніжно звів на батька очка сині,
Промовив тихо: “… винуватий, тату...”
“Це дуже добре, - вину свою ти зізнаєш,
I пам'ятаєш про поступки необачні,
Та я ж надіюсь, ти урок собі візьмеш
Із покарання, що тобі я передбачив.
Ось - цв'яшки й молоток приготував,
За кожен злий учинок, хочу,
Щоб ти молоточком цвяшок забивав
На паркані За хатою, що біля порчу...”
Хлопчина добре батька розумів
І так хотів його довіру оправдати…
Biн кожен день старався так як міг
Найменьше цвяшок в паркан забивати.
І так прийшов останній день неділі.
Син з батьком знов розмову мали:
“Я справивсь!”, - й очка голубії
Дивились ніжно знов на свого тата…
“Ці цвяшки, - хочу вже тобі віддати.
Тримати їх не маю я потреби,
Бо жодного сьогодні не прийшлося забивати!..”
Так син сказав і гордий був за себе.
І батько теж зрадів новині сина,
Він злегка так його oбняв,
А потім ще таке додав: “Тобі, дитино,
Завдання інше я приготував.
На місце злих учинків - добрі учини;
Чи зможеш так, як ти гадаєш?...
Зробив добру справу - й одного цвяшкa забери,
І так, аж поки всі не повиймаєш…”
І знову син за справу взявся:
Сестричку більше він не ображав,
Й сусідці помагати не вагався,
І лиш слова приємні мамі говорив.
Всього три дні! і цвяшок на паркані
Більш не було, їх син всіх повиймав.
Покликав тата, як і було в плані
І все йому наочно показав.
“Ти - молодець, я радий, що багато
Справ всього за три дні ти учинив.
Тепер я хочу, щоб уважно
Ти на паркан наш подививсь...
Я розумію, ти старався, синку,
І неодмінно справивсь ти,
Але поглянь, - на місці злих учинків
Всерівно залишились дірочки...”
“Невже ж даремно я старався,
Багато так зробив добра”…….
І мимоволі з очок синіх
На щоки капнула сльоза...
* * *
Перш ніж образити поступком
Cестру чи брата у Христі,
Перш ніж пройти - не привітати,
Подумай, варто нам чи ні...
Лишати слід на серці, навіть
Якщо пізніше в добрих справах
Плануєм ми відносини поправить ...
Але... чи варто... адже ми знаєм
Що у поступках ми не просто брата, -
Ми Ісуса ображаєм! А Він є Добрий і прощає, -
Та все ж, на місці Його ран –
Ми знову рани залишаєм…
Чи то обман, чи може заздрість,
Страх, злість, сумніви, гордість...
Не раньмо цими Іісуса!
Стараймось жити, щоб спокуси
Не мали місця серед нас.
Нехай в поступках, всіх ділах
Лише прославиться Наш Спас!
Olya Tkach,
Sarasota, Florida
Живу і радію життю, виховую 2-ох дочок і сина. Вони і є моїм життям... Щиро горджуся ними... e-mail автора:olyatkach@yahoo.com
Прочитано 7042 раза. Голосов 6. Средняя оценка: 4,83
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
2) Огненная любовь вечного несгорания. 2002г. - Сергей Дегтярь Это второе стихотворение, посвящённое Ирине Григорьевой. Оно является как бы продолжением первого стихотворения "Красавица и Чудовище", но уже даёт знать о себе как о серьёзном в намерении и чувствах авторе. Платоническая любовь начинала показывать и проявлять свои чувства и одновременно звала объект к взаимным целям в жизни и пути служения. Ей было 27-28 лет и меня удивляло, почему она до сих пор ни за кого не вышла замуж. Я думал о ней как о самом святом человеке, с которым хочу разделить свою судьбу, но, она не проявляла ко мне ни малейшей заинтересованности. Церковь была большая (приблизительно 400 чел.) и люди в основном не знали своих соприхожан. Знались только на домашних группах по районам и кварталам Луганска. Средоточием жизни была только церковь, в которой пастор играл самую важную роль в душе каждого члена общины. Я себя чувствовал чужим в церкви и не нужным. А если нужным, то только для того, чтобы сдавать десятины, посещать служения и домашние группы, покупать печенье и чай для совместных встреч. Основное внимание уделялось влиятельным бизнесменам и прославлению их деятельности; слово пастора должно было приниматься как от самого Господа Бога, спорить с которым не рекомендовалось. Тотальный контроль над сознанием, жизнь чужой волей и амбициями изматывали мою душу. Я искал своё предназначение и не видел его ни в чём. Единственное, что мне необходимо было - это добрые и взаимоискренние отношения человека с человеком, но таких людей, как правило было немного. Приходилось мне проявлять эти качества, что делало меня не совсем понятным для церковных отношений по уставу. Ирина в это время была лидером евангелизационного служения и простая человеческая простота ей видимо была противопоказана. Она носила титул важного служителя, поэтому, видимо, простые не церковные отношения её никогда не устраивали. Фальш, догматическая закостенелость, сухость и фанатичная религиозность были вполне оправданными "человеческими" качествами служителя, далёкого от своих церковных собратьев. Может я так воспринимал раньше, но, это отчуждало меня постепенно от желания служить так как проповедовали в церкви.
